Миколаївський район Миколаївщини
Географічне розташування
Миколаївський район як адміністративно-територіальна одиниця утворений у березні 1923 року. Розташований на півдні Миколаївської області, межує з Очаківським і Березанським районами, а по акваторії річки Південний Буг та Бузькому лиману – з Новоодеським, Жовтневим районами та містом Миколаєвом.
Територія району – 1429,9 кв. км.
Населення на 1 вересня 2014 року – 30,9 тис. чоловік.
На території району розміщені 52 населених пункти, які підпорядковані одній селищній та сімнадцяти сільським радам.
Рельєф району переважно рівнинний. Клімат помірно-континентальний, сухий, грунт – причорноморський суглинистий чорнозем. Корисні копалини представлені, головним чином, нерудними родовищами – піску, глини, цегельної сировини, цементної сировини, пиляного вапняку.
Водні ресурси (р. Південний Буг, ставки) – 4841,65 га .
Лісові масиви (полезахисні смуги, гаї та інше) – 4112,34 га .
Природні та кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства. Загальна площа сільгоспугідь – 106,09 тис.га.
По території району проходять магістралі Миколаїв – Одеса, Миколаїв – Очаків, Миколаїв – Веселинове. Діють залізничні станції Трихати, Ясна Зоря, Зелений Гай (Херсонське відділення Одеської залізниці).
На території районі функціонують 33 клубні заклади, дитяча музична школа, 23 бібліотеки, 7 музеїв, з них 2 мають звання "народного".
Історична довідка
Найдавніша історія території Миколаївського району Миколаївської області представлена знахідками кам`яних знарядь праці та рештками поселень епохи бронзи. По висновкам археологів в 9-80 ст. до н.е. тут мешкали кіммерійці - найдавніші з відомих під своєю назвою племен. Потім їх витіснили скіфи, про що свідчать десятки поселень та курганів. З 6 ст. до н.е. по 4 ст. н.е. на наших землях оселилися переселенці з Елади. Поряд з греками проживали скіфи, сармати, ранні слов`яни, основним заняттям яких було землеробство та скотарство. у 3-4 ст сармати були витіснені із цих земель готами - германськими племенами, які прийшли із пониззя Вісли. Пізніше, в середні часи, по наших степах, хвиля за хвилею, із сходу на захід проносяться швидкоконні незліченні орди - гуни, алани, булгари, хазари, печеНіги, угри, половці. З 13 ст. тут затвердилась татарська орда хана Ногая. В 15 ст. татари потрапляють в васальну залежність від Туреччини.
Після виснажливих воєн між Росією і Туреччиною, за Ясським миром наша територія відійшла до Росії. Імператриця Катерина ІІ починає щедру роздачу землі. Великі землевласники переселяють з Росії, України, Білорусії своїх кріпаків. Також сюди тікають від кріпацтва селяни, переселяються молдавани, болгари, німці, євреї. У цей час виникають села Ковалівка, Стара Богданівка, Петрово-Солониха, Шостакове, Тернувате, Кир’яківка, Корчине. З’являються німецькі колонії: Карлсруе (1804), Катериненталь (1817), Нойкатериненталь (1827), Гальбштадт (1869), Шефельд (1873), Зоненберг (1890).
7 березня 1923 року був заснований Варварівський район. Район змінював свої обриси, то збільшувався, включаючи в ссебе Березанський, Очаківський, частину Веселинівського, то зменшувався до своїх звичайних меж. Крім Варварівської, Великокорениської та Ольшанської селищних він налічував то 9, то 14, то 17 сільських рад. В 1964 році Варварівка та Велика Корениха відійшли до Центрального та Заводського районів м. Миколаєва. З цього часу район носить назву Миколаївський.
До взірців церковної архітектури району доцільно віднести церкви, що розташовані в селі Нечаяне це кам'яна однопрестольна церква та в селі Петрово-Солониха.
Серед історичних пам’ятників району особливе місце займає меморіальний комплекс на честь подій Великої Вітчизняної війни розташований в с. Ковалівка на березі Південного Бугу в місці форсування Радянською Армією річки в ході Великої Вітчизняної війни. Пам’ятка задумана як епізод битви на Андріївсько-Ковалівському плацдармі у липні 1944 р.